Розвиток батьківських навичок, або Як зрозуміти свого підлітка

Нерідко батьки не мають сумнівів у своїй компетентності, і в разі виникнення проблем звинувачують кого завгодно: дідусів, бабусь, інших родичів, дитячий садок, школу, коледж, вплив друзів або середовище, у якому перебуває дитина. Дуже часто батькам складно визнати помилковість своїх думок, почуттів та дій. На тлі цього всередині родини між батьком і матір'ю нерівномірно розподіляється виховна активність.

У більшості випадків вихованням та емоційним спілкуванням з дітьми займається мати, батько ж робить це «за настроєм», але, звісно, є винятки. Як наслідок, у родині не спостерігається рівність та системність впливів між батьками. Саме тому батьки для дитини рідко виступають єдиним цілим, бо кожен з батьків приділяє різну кількість уваги та використовує різні підходи до виховання. І у дитини не формується правильне уявлення про сім’ю. Багато хто з підлітків говорить про те, що в сім’ї не має єдинства, кожен сам по собі.

Перед тим, як перейти до питання розвитку батьківських навичок, варто розібратися з поняттям батьківства.

Якщо пошукати визначення цьому поняттю в літературі, то суть буде приблизно така. Батьківство – це усвідомлення духовної єдності однієї людини з партнером по відношенню до своїх дітей. Воно включає сукупність таких компонентів, як: ціннісні орієнтації батьків, батьківські установки, батьківські почуття, батьківські позиції, батьківське ставлення, батьківська відповідальність, стиль сімейного виховання.

Але поняття просто батьківства дещо відрізняється від свідомого батьківства. Бо в цьому випадку проблема полягає в тому, що біологічна здатність бути батьками не завжди збігається з уявленням про батьківство або з усвідомленням себе батьком. Хоча інколи це може стосуватися і свідомого батьківства.

Для того, щоб перевірити, наскільки є сталим ваше усвідомлення поняття батьківства, варто замислитися над такими аспектами:

• інтеграція і посилення дорослого «Я»;
• відділення від внутрішнього образу своїх батьків і свого дитячого «Я». Необхідно чітко розуміти, що ти доросла і самостійна людина;
• почуття довіри до власних емоцій і поведінки;
• усвідомлення життєвих сценаріїв та цінностей.

Чому батьки не можуть порозумітися зі свої підлітком? (Для кращого розуміння почуттів підлітка можна переглянути статтю за посиланням http://zfkkt.org.ua/news/sila-yunosti-abo-perehidniy-period-ochima-pidlitka)

По-перше, банально: батьки бояться визнавати свої помилки. Тому що визнавши свою помилку, треба щось змінювати, першочергово в собі і у своєму ставленні до дитини. А це неприйнятно для більшості батьків, бо, звичайно, простіше звинуватити дитину в тому, що це її риса характеру або індивідуальна особливість.

По-друге, у нашій державі слабо розвинене поняття школи батьківства, у якій би навчали батьків правильно спілкуватися та мотивувати власних дітей, враховуючи всі вікові категорії. Школа, яка б давала можливість батькам не допускати помилок у вихованні своїх дітей і краще їх розуміти. Зазвичай, коли дитина досягає підліткового віку, багато батьків не можуть зрозуміти, що саме відбувається з їхньою дитиною, чому вона так стрімко і кардинально змінилася, чому замикається, агресує, починає курити, вживати алкоголь і наркотики і т.п.

Але насправді діти – це батьківське дзеркало. Вони відображають саме ті моральні цінності, які закладають у них батьки. Поводять себе так, як навчили їх батьки, приймають рішення так само, як і їхні батьки. І, зазвичай, це передається із покоління в покоління. Дуже рідко батьки свідомо аналізують свою поведінку і розуміють, що вчиняють неправильно. Що саме їхня поведінка впливає на вчинки їхньої дитини.

Для кращого розуміння батькам варто провести аналіз і згадати своє дитинство, як до них ставилися їхні батьки, і що з цього виховання вони перенесли на своїх дітей. Думаю, що кожен знайде дуже багато спільного у вихованні і навіть здивується, наскільки все схоже. Хоча в якийсь момент, не погоджуючись з методами виховання своїх батьків, нинішні батьки давали собі обіцянку ніколи не вчиняти так зі своїми дітьми і виховувати їх геть по-іншому. Але народивши своїх дітей, повністю повторюють поведінку і методи виховання власних батьків, яких колись критикували і засуджували. Деякі батьки навіть починають виправдовувати якісь негативні вчинки своїх батьків по відношенню до себе і говорять, що це було правильне рішення. Мова зазвичай йде про покарання.

Втрачаючи надію на порозуміння зі своїми дітьми, іноді чую від батьків таку фразу: «Я тебе породив, я тебе і вб’ю!» і, на жаль, це не просто цитата Тараса Бульби.

Насправді для того, щоб зрозуміти свою дитину, варто зробити перший крок. Крок назустріч своїй дитині і спробувати розібратися, що відбувається і як цьому завадити.

Коротенький план дій для батьків:

1 Усвідомити і прийняти те, що ви, як батьки, не розумієте свою дитину, її поведінку та вчинки.

2 Зрозуміти, що вам потрібна стороння допомога. Це можуть бути не тільки психологи в садочку, школі або іншому навчальному закладі. Батьки можуть записатися на якись онлайн-марафон, де професійні психологи розкладуть все по поличкам і вони побачать свої помилки, яких припускаються у спілкуванні зі своїми дітьми.

У першу чергу батькам варто розібратися в таких питаннях:

- фізіологічний розвиток дитини в цьому віці та її емоційний стан;

- правила спілкування з дитиною (як не просто говорити, а чути один одного);

- як побудувати довірливі стосунки та підвищити або повернути батьківський авторитет;

- як ввести правила співіснування і відмовитися від покарання.

Можливо, з першого погляду для батьків це складно, але насправді дуже реально. Все залежить від бажання батьків, які хочуть розвитватися в контексті спілкування зі своїми дітьми і виховувати їх успішними, відійти від застарілих методів і моделей виховання.

Останнім часом багато хто з батьків переймається цим питанням і намагається самостійно підвищити свій рівень освіченості в дитячій і підлітковій психології, це мене дуже тішить. Але все одно залишається великий прошарок батьків, які категорично не хочуть визнавати своїх помилок.

Дуже сподіваюсь на те, що наше українське батьківське суспільство зрозуміє, що для того, щоб їхня дитина була щасливою, треба зовсім мало – взаєморозуміння.