Для всіх оточуючих ми створюємо тільки правила, але для себе - одні лише винятки
Діти часто віддзеркалюють емоції батьків. Якщо бачимо, що дитина нервує, одразу перевіряємо наскільки знервовані самі.
Якщо відчуваєте, що емоції переповнюють, треба подихати і «заземлитися». Робимо кілька вдихів носом, надуваючи живіт на рахунок один-два, і кілька видохів, здуваючи живіт, на рахунок один-два-три-чотири-п'ять.
Тому для того, щоб заспокоїти дитину:
1. Треба заспокоїтися самим. Ми можемо ділитися тільки тим, що є в нас.
2. Коли заспокоїлися, спокійно говоріть з дитиною тими словами, до яких вона звикла в звичайному житті. Не варто кричати на дитину, коли вона сама кричить, це не допоможе.
3. Треба пояснити дитині, що наразі батьки роблять найважливіше: піклуються про її безпеку. Найчастіше дитина в паніці, бо не розуміє, що відбувається і чому мама забрала її із затишної квартири й привела в підвал.
4. Хвалити: як гарно тримається, швидко збирається.
5. Переключати увагу дитини на тих, хто потребує підтримки: бабуся, інші рідні чи близькі люди.
6. Окреслити зону відповідальності: дитина сама контролює, які іграшки треба взяти, знову спускаючись у підвал.
Але з усіх правил є винятки. Є діти, батьки яких не панікують. Вони впевнені, що все буде добре і навіть не ховаються в коридорах чи підвалах, а спокійно продовжують своє буденне життя. Діти, які чують сигнал тривоги, починають панікувати від того, що батьки занадто спокійні. І при тривозі не виконують так званих дій, які б сприяли їхній безпеці. У цьому разі батькам необхідно створити умови саме дитині, щоб вона відчувала себе у безпеці. Тут головне, щоб дитина виконувала дії, які передбачає повітряна тривога, тоді вона не буде панікувати і буде більш спокійною, бо вона виконує всі правила, передбачені повітряною тривогою чи будь-якою іншою.