Цитата

Всі до одного хочуть неодмінно потрапити в рай! Але ж з людей ніхто і вмирати не хоче.

Ельвін

Почуття провини: я не допомагаю

Опубліковано: 09:41 04.04.2022

Це почуття паралізує і не є продуктивним, його треба позбавитися якомога швидше. 
Багато українців зараз почуваються винними — докоряють собі, що перебувають у більшій безпеці, ніж інші. Не можуть пробачити собі, що не тримають зброю в руках, не патрулюють вулиць тощо. Всі ці переживання паралізують, приковують до стрічок новин, занурюють у потік самодокорів і заважають діяти, бути ефективними. 
Бути живим, бути в безпеці, бути далеко від місця подій, дбати про безпеку своїх дітей — нормально. 
Боятися, рятуватися, панікувати та втікати — наші природні реакції на небезпеку, пов’язані з інстинктом виживання. Вони спрацьовують першими. Це нормально. 
Якщо зараз ви в безпеці й переживаєте гостре почуття провини — скористайтеся наступними порадами:
 
1. Переконайтеся, що ви та люди, які поряд з вами і залежать від вас, справді у безпеці. Про них є кому подбати та забезпечити базові потреби: сон, їжа, гігієна, базова медицина.
2. Включайтеся в активну діяльність у будь-якій сфері, яка вам доступна. Навіть невеликі справи можуть зіграти вирішальну роль.
3. Придумайте спосіб, у який ви  можете надавати підтримку нашим захисникам, біженцям й усім, хто її потребує.
4. Долучайтеся до спільнот, які вже щось роблять. Не лишайтеся наодинці, включайтеся в робочі процеси та ініціативи. 
5. Складіть план: що саме і в який спосіб ви можете зробити. Дійте за планом.

І пам’ятайте: кожен повинен робити те, що вміє найкраще! Дійте і не звинувачуйте себе!