Я не терпів поразок. Я просто знайшов 10000 способів, які не працюють.
Першим кроком для повної реалізації себе як повноцінного громадянина є ознайомлення з переліком основних прав та обов’язків. Адже, щоб запобігти порушенню своїх прав, а в разі порушення – захистити себе, то потрібно їх знати.
Права́ люди́ни — це комплекс природних і непорушних свобод і юридичних можливостей, обумовлених фактом існування людини в цивілізованому суспільстві.
Свобода — юридична можливість людини поводитись відповідно до своїх волевиявлень, тобто робити все, що бажається, але тільки те, що не заборонено законом і не спричиняє невиправданої шкоди правам і свободі інших людей. Абсолютна свобода — це свобода робити все, що бажається, дійсна правова свобода — свобода робити все, що подобається, але без шкоди свободі і правам інших людей. Завдання права полягає в тому, щоб свободу всіх увести в розумні справедливі рамки.
Право виступає мірою свободи і зміст його в тому, щоб узгодити свободу окремої людини зі свободою інших членів суспільства, дотримуючись принципу рівності. Право виступає як засобом забезпечення свободи, так і істотним засобом обмеження неузгоджених з суспільними потребами і уявленнями людей про добро і справедливість рівня свободи й обсягу влади. Встановлювані заборони й обмеження повинні бути доцільними з погляду гарантій свободи, а отже, і справедливими.
Система прав і свобод людини включає в себе економічні, соціальні, політичні, екологічні, культурні, громадянські та особисті права і свободи громадян.
Економічні права — це можливості людини реалізувати свої здібності і здобувати засоби для існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ. Конституція України (ст. 41-45) передбачає: Кожен має право на власність. Всі форми власності рівні. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Використання власності не може завдати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Кожен має право на користування природними та іншими об'єктами суспільної власності.
Кожен, хто працює, має право на відпочинок.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.
Соціальні права — можливість людини і громадянина по забезпеченню належних соціальних умов життя та на соціальний захист. В Конституції України (ст. 46-49, 51, 52) передбачається: Кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.
Шлюб грунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.
Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідується за законом. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.
Екологічні права — права людини на безпечне екологічне середовище. Це право на чисте повітря, землю, воду і продукти харчування. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.
Культурні права — можливості збереження і розвитку своїх духовних інтересів і здібностей, індивідуального образу та національної самобутності, доступу до духовних здобутків людства, їх засвоєння, використання та участі у їх подальшому розвитку (ст. 50, 53, 54 Конституції України).
Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.
Право на освіту. Найвища мета освіти — всебічний розвиток людини як особистості, як найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових та фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу.
Політичні та громадянські права — можливості дійсного народовладдя, створення таких взаємовідносин влади і людини, при яких влада виражає інтереси людини, система правовідносин що будуються на взаємопорозумінні і взаємодії органів влади і громадянина.
Політичні права реалізуються через систему окремих прав людини, зокрема, правом людини на свободу думки, слова, світогляду і віросповідань (цензура заборонена законом); правом людини і громадянина брати участь у громадському і державному житті, вносити пропозиції про поліпшення роботи державних органів, їх службових осіб і об'єднань громадян, критикувати недоліки в роботі, безпосередньо брати участь в різних об'єднаннях громадян, брати учать в управлянні державними справами, всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраним, право мирно збиратись без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, правом направляти звернення або особисто звертатись до органів влади і місцевого самоврядування та посадових осіб, правом на інформацію (ст.5, 15, 25, 26, 34, 36-40 Конституції України).
Конституція України (ст. 26) і закон забороняють утворення і діяльність об'єднань громадян, коли їх метою є:
1) зміна конституційного ладу насильницьким шляхом;
2) підрив безпеки держави; пропаганда війни, насильства;
3) розпалювання національної та релігійної ворожнечі;
4) створення незаконних воєнізованих формувань;
5) обмеження загальновизнаних прав людини.
Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку .
Особисті права і свободи людини — юридичні можливості фізичного, духовного та інтелектуального існування людей як особистостей (ст. ст. 27- 35 Конституції України).
1. Кожна людина має невід'ємне право на життя.
2. Кожен має право на повагу до його гідності.
3. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності і правах — ст. 21 Конституції України.
Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну (ст. 33 Конституції України).
Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
4. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. (ст. 34 Конституції України).
5. Кожному гарантується недоторканність його особистого життя. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь — якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ст. 32 Конституції України).
6. Кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку (ст. 30 Конституції України).
7. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо (ст. 31 Конституції України).
8. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь — яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Законодавче забезпечення дитини
Дитинство - найважливіший, самобутній і неповторний період у становленні особистості. Саме в дитячі роки людина потребує найбільшої уваги та захисту. Від ставлення до дітей, розуміння їхніх проблем, інтересів та потреб, стану охорони дитинства залежить не тільки доля кожної конкретної дитини, а й розвиток суспільства в цілому.
Базовими документами, спрямованим на захист дітей, є :
- Конвенція про права дитини, прийнята Організацією Об'єднаних Націй.
Конвенція ООН з прав дитини — міжнародний правовий документ, що визначає права дітей в державах-учасницях. Конвенція з прав дитини є першим і основним міжнародно-правовим документом обов'язкового характеру, що присвячений широкому спектру прав дитини. Документ складається з 54 статей, що деталізують індивідуальні права осіб віком від народження до 18 років (якщо згідно застосовним законам повноліття не настає раніше) на повний розвиток можливостей в умовах, вільних від голоду і нужди, жорстокості, експлуатації та інших форм зловживань.
Статті 1-4 визначають поняття «дитина», стверджують пріоритетність інтересів дітей та зобов'язання держав-учасниць вживати заходи для вільного від дискримінації здійснення прав, закріплених у Конвенції. Статті 5-11 визначають перелік прав на життя, ім'я, громадянство, право знати своїх батьків, право на піклування батьків, права та обов'язки батьків по відношенню до дітей. Статті 12-17 містять права дітей на вираження своїх поглядів, право на існування власного майна, на свободу думки, совісті і релігії, асоціацій і мирних зборів, доступ дитини до поширення інформації. Статті 18-27 визначають обов'язки держави щодо допомоги батькам і законним опікунам, а також захисту дітей від жорстокого поводження з боку осіб, що піклуються про них, права дітей, позбавлених сімейного оточення або усиновлюваних, неповноцінних в розумовому або фізичному відношенні, біженців, права дітей на охорону здоров'я, соціальне забезпечення і рівень життя, необхідний для їх розвитку. Статті 28-31 закріплюють права дітей на освіту, користування рідною мовою і культурою, сповідування своєї релігії, відпочинок і дозвілля. Статті 32-36 встановлюють відповідальність держави у захисті прав дітей від експлуатації, незаконного вживання наркотиків, спокушання, викрадення і торгівлі дітьми. Статті 37-41 забороняють застосовувати смертну кару і довічне тюремне ув'язнення без можливості звільнення за злочини, що були вчинені до 18 років, забороняють тортури і принизливі покарання для дітей, визначають права дитини при її звинуваченні в злочинних діяннях або позбавлення волі, а також права дітей на захист під час збройних конфліктів і війн. Держави зобов'язані вживати заходи щодо реабілітації та соціальної реінтеграції дітей-жертв, яких зневажали, експлуатували чи зловживали, і зберігають за собою право захисту прав дитини на більш високому рівні, ніж передбачено Конвенцією.
Статті 42-45 розповідають про Комітет з прав дитини, про його структуру, функції, права та обов'язки, а також зобов'язують держави інформувати дітей та дорослих про принципи і положення Конвенції.
Статті 46-54 вказують вирішення процедурно-правових проблем дотримання державами положень Конвенції. На відміну від багатьох конвенцій ООН, Конвенція з прав дитини доступна для підписання всіма державами, тому її учасником може стати той, хто не є членом ООН Святого Престолу.
Новаторство Конвенції полягає насамперед у тому обсязі прав, визначених для дитини. Деякі з прав вперше були зафіксовані саме в Конвенції.
Конвенція в ст. 28 гарантує дітям безкоштовну і обов'язкову початкову освіту і вимагає від держав-членів ООН заохочення розвитку різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечення його доступності для всіх дітей та вжиття необхідних заходів, таких як введення безоплатної освіти.
Невід'ємну частину освіти становить виховання. Серед завдань сімейного виховання Конвенція (ст.18) вимагає, щоб "докладалися всі можливі зусилля до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки, або у відповідних випадках законні опікуни, несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування ".
Ст.20 визначає завдання суспільного виховання дітей (догляду за ними), що залишилися без батьків. «Такий догляд може включати, зокрема, передачу на виховання, усиновлення або, у разі необхідності, направлення до відповідних установ за доглядом над дітьми. При розгляді варіантів зміни необхідно належним чином враховувати бажаність наступництва виховання дитини та її етнічне походження, релігійну і культурну належність, рідну мову».
Ст.21 Конвенції визначає права дитини при усиновленні в іншій країні: "усиновлення в іншій країні може розглядатися як альтернативний спосіб догляду за дитиною, якщо дитина не може бути передана на виховання або в сім'ю, яка могла б забезпечити її виховання або усиновлення, і якщо забезпечення якогось потрібного догляду в країні походження дитини є неможливим ".
Принциповою у забезпеченні прав дітей на виховання є ст. 29 цього документа. Практично в ній регламентуються для країн-учасниць пріоритети мети суспільного виховання: a) розвиток особи, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в найповнішому обсязі; b) виховання поваги до прав людини і основних свобод, а також принципів, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй; c) виховання поваги до батьків дитини, її культурної самобутності, мови та цінностей, до національних цінностей країни, в якій дитина проживає, країни її походження та до цивілізацій, відмінних від її власної; d) підготовку дитини до свідомого життя у вільному суспільстві в дусі розуміння, миру, терпимості, рівноправності чоловіків і жінок і дружби між усіма народами, етнічними, національними і релігійними групами, а також особами з корінного населення; e) виховання поваги до навколишнього середовища, природи.
- Найголовніший закон - Конституція України - гарантує рівність у правах дітей незалежно від походження, а також від того, народилися вони в шлюбі чи ні.
Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом. Утримання та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на державу.
Правовий статус дитини, окрім Конституції України, визначають ряд законів і підзаконних нормативних актів, які забезпечують розвиток дітей, встановлення гарантій і пільг для “маленьких громадян” нашої держави.
В Законі України “Про громадянство України” від 18.01.2001 року зазначено, що “дитина – особа віком до 18 років”.
В цивільному та сімейному законодавсті України поняття особи, що не досягла 18 років визначається поняттями “малолітньої” та “неповнолітньої”.
Відповідно до Цивільного кодексу України малолітньою є особа, яка не досягла 14 років та наділена частковою дієздатністю.
Малолітні мають право:
Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.
Неповнолітньою є фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років та наділена неповною дієздатністю.
Неповнолітні особи крім правочинів, що можуть вчиняти малолітні особи, мають право:
Закон України “Про охорону дитинства”, прийнятий Верховною Радою України 26.04.2001 року на виконання Конвенції про права дитини, завданням якого є розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав і законних інтересів дитини в Україні, забезпечує кожній дитині право:
Батьки або особи, які їх заміняють, не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати угоди, що зачіпають майнові та житлові права дітей та належать нотаріальному посвідченню чи спеціальній реєстрації.
Окрім вищезгаданих, дитина має й інші, передбачені Сімейним кодексом України, Законом України “Про молодіжні та дитячі громадські організації”, Законом України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, Законом України “Про освіту” права. А саме:
