Ніхто так не дивується роботі програми, як той хто її написав
Основним Законом — Конституцією України (ст. 43) визначено право кожного громадянина на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до ст. 2 КЗпП державою забезпечується право громадян на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи.
За виконану працівником (громадянином) роботу власник або уповноважений ним орган виплачує йому заробітну плату — винагороду, обчислену, як правило, у грошовому виразі (ст. 94 КЗпП, ст. 1 Закону «Про оплату праці»). У пп. 7 п. 1 ст. 1 Закону «Про зайнятість населення» визначено, що зайнятість — це не заборонена законодавством діяльність осіб, пов’язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі. А згідно з ч. 1 ст. 4 цього Закону до зайнятого населення належать також особи, які навчаються за денною формою у вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою. Крім того, Законом «Про освіту» (ч. 14 п. 1 ст. 51) та Законом «Про вищу освіту» (пп. 3 п. 1 ст. 62) студентам забезпечено право на трудову діяльність у встановленому порядку в позанавчальний час.
Отже, право студентів денної форми навчання на трудову діяльність передбачено законодавством. Однак при реалізації такого права часто виникає запитання, до якої категорії належать такі працівники: до основних чи до сумісників.
Нажаль, нині діюче трудове законодавство не містить визначення поняття основного місця роботи чи роботи за сумісництвом. Однак роботу студента, який навчається за денною формою навчання, не можна розглядати як сумісництво. Адже відповідно до п. 1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого спільним наказом Мінпраці, Мін’юсту і Мінфіну від 28.06.1993 р. № 43, сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.
Право на працю працівника реалізується через укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою (ст. 2 КЗпП).
Що стосується студентів денної форми навчання, то під час навчання між ними та навчальними закладами не виникають трудові відносини і не укладається трудовий договір. Тому таке навчання не є основною роботою студента. Отже, його роботу (у разі працевлаштування) не можна вважати такою, що виконується крім його основної роботи, тобто сумісництвом. Крім того, позицію, що робота за трудовим договором осіб, які поєднують її з денною формою навчання, не є сумісництвом, висловлено в листі Мінсоцполітики від 25.05.2015 р. № 198/06/186-15. У ньому фактично процитовано ч. 3 п. 14 постанови Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 р. № 13, у якій визначено, що робота за трудовим договором осіб, які поєднують її з денною формою навчання, не є сумісництвом і оплачується на загальних підставах. Таку ж позицію викладено і в листі Мінсоцполітики від 25.07.2014 р. № 301/13/116-14 щодо прийняття на роботу студентів. У ньому, зокрема, зазначено, що трудовим законодавством не передбачено обмежень щодо поєднання студентами ВНЗ, у тому числі тими, які навчаються за денною (очною) формою навчання, роботи і навчання. Тому працедавець має право приймати на роботу таких працівників, у тому числі й на умовах повного робочого дня. З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що робота за трудовим договором осіб, які поєднують її з денною формою навчання, не є сумісництвом, і тому вона передбачає ведення трудової книжки відповідно до загального порядку та є для таких осіб основним місцем роботи.
Щодо оформлення трудових книжок студентам денної форми навчання, які вперше приймаються на основну роботу, слід керуватись ч. 3 ст. 48 КЗпП, яка передбачає, що працівникам, які стають на роботу вперше, трудова книжка оформлюється не пізніше п’яти днів після прийняття на роботу. Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників затверджено спільним наказом Мінпраці, Мін’юсту, Мінсоцзахисту населення від 29.07.1993 року № 58.
Працівники-студенти мають такі самі трудові права та обов’язки, як і інші працівники. Однак, приймаючи на роботу студентів перших курсів, роботодавцям треба пильнувати, чи немає серед них неповнолітніх осіб, для яких законодавством передбачено особливі вимоги працевлаштування та виконання трудових обов’язків. Праця неповнолітніх осіб, а саме осіб, які не досягли 18-річного віку, регламентується, зокрема, нормами ст. 187–200 КЗпП. При прийнятті на роботу зазначеної категорії працівників слід ураховувати, що ст. 51 КЗпП передбачено встановлення скороченої тривалості робочого часу (36 годин на тиждень) для працівників, у тому числі студентів, віком від 16 до 18 років, а також зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці. Водночас слід зазначити, що студент, який навчається на стаціонарному (очному) відділенні навчального закладу, може виконувати трудові обов’язки лише у вільний від навчання час: у будні дні — після занять (увечері або під час «вікон» у розкладі занять), у вихідні дні чи в період канікул. Студенти, які навчаються за індивідуально визначеним графіком, при виконанні роботи повинні слідкувати, щоб не було «накладки» часу роботи з часом індивідуального навчання чи складання іспитів. У ч. 1 ст. 56 КЗпП визначено, що за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень, а в ч. 2 цієї ж статті встановлено, що оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Тобто режим роботи студентів залежатиме від графіку навчання, а оплата праці — від тривалості виконання трудових обов’язків.
Висновки. Законодавством передбачено право студентів денної форми навчання на трудову діяльність. Робота за трудовим договором осіб, які поєднують її з денною формою навчання, не є сумісництвом, і тому вона є для таких осіб основним місцем роботи. Студент, який навчається на денному відділенні, може виконувати трудові обов’язки лише у вільний від навчання час: у будні дні — після занять (увечері або під час «вікон» у розкладі занять), у вихідні дні чи в період канікул. Студенти, які навчаються за індивідуально визначеним графіком, при виконанні роботи повинні слідкувати, щоб не було «накладки» часу роботи з часом індивідуального навчання чи складання іспитів.
